Опитування

Чи готові Ви звернутися до суду у разі порушення Ваших трудових прав?
 
Деякі питання контролю за дотриманням трудового законодавства в частині правомірного застосування праці Друк
Статті - Думка юриста
Понеділок, 21 вересня 2009, 15:46

Праця є основним джерелом фінансових надходжень для переважної більшості працездатних громадян нашої держави. Прийняття працівників на роботу відбувається в наслідок укладення між роботодавцем та працівником відповідного трудового договору. Стаття 24 Кодексу законів про працю (надалі – «КЗпП») встановлює, що: «трудовий договір укладається як правило у письмовій формі», але дане положення не виключає можливості укладення усного трудового договору з працівником. Слід відмітити, що ч.1 ст. 24 КЗпП визначає перелік обставин, що виключають можливість укладення усного трудового договору, а підпункт 6 переліку зокрема, зазначає що трудовий договір працівника з фізичною особою (в тому числі і з суб’єктом підприємницької діяльності) повинен бути укладений виключно у письмовій формі.

У відповідності до ч. 3 ст. 24 КЗпП факт укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Виходячи з практики правовідносин, що виникають в процесі прийняття працівників на роботу, працівник повинен написати відповідну заяву на ім’я керівника компанії, крім того, до заяви працівник зобов’язаний подати копії таких документів:

  • паспорта або іншого документу, що посвідчує особу;
  • трудової книжки;
  • у випадках, передбачених законодавством документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Після отримання від працівника заяви про прийняття на роботу, роботодавець зобов’язаний видати наказ про прийняття на роботу.
 
У разі укладення трудового договору з працівником-іноземцем роботодавець зобов’язаний отримати відповідний дозвіл на працевлаштування такого працівника.

Порядок оформлення іноземцями та особами без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.99 р. N 2028 «Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні» (далі - Порядок N 2028).

Дія Порядку N 2028 поширюється на іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб'єктами господарської діяльності.
Працю іноземців може бути використано тільки за наявності у них дозволів на працевлаштування та відповідної посвідки на проживання (остання може видаватись на підставі отриманого дозволу на працевлаштування).
 
По прийняттю на роботу працівників, роботодавець зобов’язаний на кожного окремого працівника завести особову справу. Особова справа – це сукупність документів, які містять найповніші відомості про працівника і характеризують його біографічні, ділові, особисті якості. Вона займає основне місце у системі персонального обліку працівників.

Формування особової справи розпочинається з дати розгляду питання про прийняття на роботу.
 
В особовій справі, як правило, повинні міститися такі документи:

  • особова картка із відповідними додатками та фотокарткою;
  • копії документів про освіту, науковий ступінь, вчене звання, підвищення кваліфікації;
  • направлення на роботу (для випускників вищих навчальних закладів);
  • заява щодо призначення на відповідну посаду;
  • наказ, розпорядження про призначення на посаду;
  • копії документів про надані пільги;
  • копія паспорта;
  • копія військового квитка (для військовозобов’язаних);
  • копія дозволу на працевлаштування та посвідки на проживання (для працівників – іноземців);
  • опис документів особової справи;
  • після звільнення працівника – заяву про його звільнення, копію наказу (розпорядження) або витяг з нього, а також інші документи (лист про переведення, подання на звільнення та ін.)

 
Крім того, головний бухгалтер та/або керівник підприємства повинен здійснювати контроль за належним веденням первинної бухгалтерської документації, зокрема документацією, що стосується нарахування та виплати заробітної плати.

lawyer-button.gif

Контроль за додержанням законодавства України про працю здійснюється місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, відповідними державними органами, інспекціями служби зайнятості та профспілковими об'єднаннями.
 
Теорія права розрізняє два види контролю по забезпеченню дотримання законодавства про працю:
-    державний контроль (органи державної влади);
-    громадський контроль (профспілкові організації).
 
Основним органом, що здійснює державний контроль за додержання законодавства про працю в частині зайнятості населення є Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення (надалі – «Інспекція»).

Інспекція здійснює перевірки підприємств з метою виконання функцій, що визначені Постановою КМУ РСР «Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР «Про зайнятість населення» № 47 від 24.06.1991 р.

У відповідності до означеної Постанови  Інспекції надається право:

A.    безперешкодно відвідувати підприємства, установи та організації усіх форм власності з метою контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
Ознайомлюватися з документами та одержувати від підприємств, установ та організацій копії наказів, розпоряджень, протоколів, дані обліку і звітності та інформацію з питань додержання законодавства про зайнятість населення, інші документи і відомості, необхідні для виконання інспекцією своїх завдань;
B.    давати власнику (керівнику) підприємства, установи та організації або уповноваженому ним органу та іншим роботодавцям у разі виявлення порушень законодавства про зайнятість населення приписи про їх усунення.
C.    ставити перед керівниками підприємств, установ, організацій або вищестоящих господарських органів питання про накладення стягнення на службових осіб, винних у порушенні законодавства про зайнятість населення та ін.

 
Відтак, на підставі проведеної перевірки, у зв’язку із виявленими порушеннями, Інспекція вправі застосовувати такі заходи впливу:

1)     Давати власнику (керівнику) підприємства, установи та організації або уповноваженому ним органу та іншим роботодавцям приписи про їх усунення.

Такі приписи підлягають обов'язковому виконанню з повідомленням у місячний строк інспекції про вжиті заходи;

До того ж ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що вразі невиконання посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи, - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2)     Ставити перед керівниками підприємств, установ, організацій або вищестоящих господарських органів питання про накладення стягнення на службових осіб, винних у порушенні законодавства про зайнятість населення із обов’язковим повідомленням Інспекції про вжиті заходи;
3)     Застосовувати економічні санкції до підприємств за порушення законодавства про зайнятість населення, передбачені статтями 5 і 20 Закону України «Про зайнятість населення»  і за недодержання вимог статей 8 і 18 зазначеного Закону.

В тому числі, у разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, Інспекція стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
 
18 січня 2003 р. Кабінет міністрів України, своєю Постановою «Деякі питання Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю» за № 50 затвердив Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (надалі – «Держнаглядпраці»). У відповідності до Постанови, Держнаглядпраці вправі здійснювати перевірки суб’єктів господарювання на предмет дотримання норм та гарантій що забезпечують права працівників.

З цією метою посадовим особам Держнаглядпраці (головним державним інспекторам праці, їх заступникам, державним інспекторам праці) надається право:

  1. Безперешкодно в будь-який час без попереднього інформування з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування адміністративні і виробничі приміщення роботодавців;
  2. Ознайомлюватися з інформацією, документами і матеріалами та одержувати від роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування копії або витяги з документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, необхідних для виконання їх повноважень.
  3. Вимагати від роботодавців або працівників необхідні пояснення.
  4. Давати посадовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування приписи щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший, зазначений у приписі строк;
  5. Складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, а також розглядати справи про такі правопорушення та накладати адміністративні стягнення згідно із законодавством;
  6. Вносити роботодавцям пропозиції про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, передавати матеріали про порушення до правоохоронних органів.

 
Держнаглядпраці вправі накладати стягнення за порушення законодавства про працю, які передбачено гл. 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вразі, якщо за матеріалами перевірки в діях посадових осіб відповідного підприємства вбачаються ознаки злочинів, передбачених статтями Кримінального кодексу України: 172 (грубе порушення законодавства про працю), 173 (грубе порушення угоди про працю) або 175 (невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат), матеріали перевірки негайно направляються до правоохоронних органів із супровідним листом, який підписує начальник територіальної Держнаглядпраці.

Відтак, за результатами перевірки, вразі виявлення порушень, та надіслання начальником територіальної Держнаглядпраці матеріалів перевірки до органів внутрішніх справ та/або органів прокуратури, чинне законодавство покладає подальше ведення досудового слідства на відповідні правоохоронні органи.

Статтею 173 Кримінального кодексу України передбачено, відповідальність за застосування нелегальної робочої сили. Так, порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою може каратися штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Тобто, вразі, якщо найманий працівник працює без належного оформлення трудового договору та іншої пов’язаної з цим документації – це може розглядатись як обман працівника або зловживання його довірою та тягнути покладення кримінальної відповідальності на керівника-роботодавця та інших відповідальних осіб.
 
Законодавство України, як вже було зазначено, передбачає такий вид контролю як громадський контроль, здійснення якого покладено на профспілкові організації.

У відповідності до ст. 40 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року за № 1045-XIV, члени виборних органів профспілок, об'єднань профспілок, а також повноважні представники цих органів мають право:

  1. безперешкодно відвідувати та оглядати місця роботи на підприємстві, в установі, організації, де працюють члени профспілок;
  2. вимагати і одержувати від роботодавця, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення, що стосуються умов праці, виконання колективних договорів та угод, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників;
  3. безпосередньо звертатися з профспілкових питань усно або письмово до роботодавця, посадових осіб;
  4. перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих закладів, гуртожитків, транспортних підприємств, підприємств побутових послуг, що належать даному підприємству, установі, організації або їх обслуговують;
  5. розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території підприємства, установи або організації в доступних для працівників місцях;
  6. перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів для соціальних і культурних заходів та житлового будівництва.

 
Представники профспілки не мають безпосереднього права накладати стягнення на роботодавців, в разі виявлення порушення, але користуючись встановленими законом гарантіями, посадові особи профспілкової організації вправі направляти відповідні звернення до компетентних державних установ з метою здійснення дій по усуненню виявленого порушення.
 
 

Віталій Крупельницький,
Юрист

УВАГА! В зв'язку із змінами в законодавстві матеріал може втратити актуальність в якійсь з частин, тому краще звернутись за правовою консультацією.

 
Template Design ah-68 | Copyright © 2010 by Honcharuk and Partners Law Firm

Матеріали, опубліковані на сайті, взято з відкритих джерел, підготовлено працівниками порталу Трудове право або придбано на комерційних засадах.

Використання матеріалів порталу Трудове право можливо лише за умови зазначення джерела такого матеріалу, тобто гіперпосилання www.trudovepravo.com.ua