Опитування

Чи готові Ви звернутися до суду у разі порушення Ваших трудових прав?
 
Вищий адміністративний суд України. Ухвала від 14.12.2006 "Про право роботодавця розірвати трудовий договір" Друк
Судова практика
Четвер, 14 грудня 2006, 17:20
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
14.12.2006 р.     Справа N К-19713/06


Про право роботодавця розірвати трудовий договір

 

Пунктом 5 статті 40 КЗпП України передбачено право роботодавця розірвати трудовий договір з працівником у разі його відсутності на роботі більш ніж чотири місяці поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності. При цьому Закон не ставить перед роботодавцем будь-яких зобов'язань при застосуванні цієї норми.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши 14 грудня 2006 року в порядку письмового провадження справу за позовом гр-на Б. до Галицької митниці, 3-я особа: гр-н Ц., - про поновлення на роботі за касаційною скаргою Галицької митниці на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2003 року та на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2004 року, встановила таке.
У жовтні 2003 року гр-н Б. (позивач) звернувся до суду з позовом до Галицької митниці про поновлення на роботі, посилаючись на те, що його звільнення внаслідок нез'явлення на роботу протягом чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності є незаконним, оскільки він потребував тривалого лікування і повідомив адміністрацію про бажання вийти на роботу після хвороби. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2004 року залишено без змін рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2003 року, яким позовні вимоги гр-на Б. задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, Галицька митниця звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який направив її разом зі справою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2004 року, оскільки, на думку відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, а саме: статті 2, 62, 295, 300 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

При розгляді даної справи судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а висновки суду про доведеність окремих обставин не відповідають обставинам справи.

Так, висновок суду про доведеність факту повідомлення гр-ном Б. керівництва Галицької митниці про закінчення лікування та про його намір повернутися на роботу зроблено на підставі неперевірених тверджень позивача. Крім того, у рішенні суду з цього приводу зроблено посилання як на доказ на матеріали іншої цивільної справи за позовом іншої особи. При цьому судом сутність цього доказу та обставини, які цим доказом підтверджуються, у судовому рішенні та у письмовому обґрунтуванні висновків суду не розкриті.

З протоколу судового засідання від 5 грудня 2003 року видно, що судом для з'ясування вказаних обставин було ухвалено викликати та допитати як свідка начальника відділу з роботи із особовим складом Галицької митниці гр-на М. і з цією метою судом було оголошено перерву до 19 грудня 2003 року. Проте суд вказаного свідка не допитав, питання про можливість закінчити розгляд справи без допиту зазначеного свідка на обговорення учасників судового розгляду не поставив і будь-якого рішення з цього приводу не прийняв, а перейшов до судових дебатів.
Крім того, судом першої інстанції не перевірені твердження відповідача про те, що тривала відсутність на службі позивача через хворобу негативно впливала на діяльність митниці та про нагальну виробничу необхідність залучити до виконання обов'язків позивача інших працівників митниці.

Зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що пунктом 5 статті 40 КЗпП України передбачено право роботодавця розірвати трудовий договір з працівником у разі його відсутності на роботі більш ніж чотири місяці поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності. При цьому Закон не ставить перед роботодавцем будь-яких зобов'язань при застосуванні цієї норми.
Суд апеляційної інстанції допущеної судом першої інстанції неповноти не усунув і безпідставно залишив його рішення без зміни.
Враховуючи наведене, судова колегія доходить висновку про порушення судами у даній справі норм процесуального права, які призвели до її неправильного вирішення, і ці порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, частиною 5 статті 254 КАС України, колегія суддів ухвалила:
- касаційну скаргу Галицької митниці задовольнити;
- ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2004 року та рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2004 року у справі за позовом гр-на Б. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає та набуває чинності з моменту проголошення.

 
Template Design ah-68 | Copyright © 2010 by Honcharuk and Partners Law Firm

Матеріали, опубліковані на сайті, взято з відкритих джерел, підготовлено працівниками порталу Трудове право або придбано на комерційних засадах.

Використання матеріалів порталу Трудове право можливо лише за умови зазначення джерела такого матеріалу, тобто гіперпосилання www.trudovepravo.com.ua