Опитування

Чи готові Ви звернутися до суду у разі порушення Ваших трудових прав?
 
Верховний суд України. Рішення від 18.09.2008 р. "Про розмежування корпоративних та трудових спорів" Друк
Судова практика
Четвер, 18 вересня 2008, 17:32
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
від 18 вересня 2008 року
Про розмежування корпоративних та трудових спорів

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши 18 вересня 2008 року в судовому засіданні цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Х" (ВАТ "Х") до гр-на А., відкритого акціонерного товариства "К" (ВАТ "К") - про зобов'язання приступити до виконання обов'язків директора товариства, визнання скликання та проведення загальних зборів товариства, виборів спостережної ради товариства, рішень спостережної ради від 31 серпня та 8 вересня 2006 року такими, що відповідають вимогам закону, за скаргою ВАТ "К" - про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали Верховного Суду України від 14 травня 2008 року, встановила таке.
У вересні 2006 року ВАТ "Х" звернулося до суду із зазначеним позовом.

Позивач указував, що 31 серпня 2006 року відбулися загальні збори акціонерів ВАТ "К", рішенням яких обрано новий склад органів управління товариства, зокрема спостережної ради товариства, головою якої обрано гр-на Б.

Рішенням спостережної ради від 31 серпня 2006 року гр-на А. призначено виконуючим обов'язки директора товариства, а на наступному засіданні ради - 8 вересня 2006 року - директором товариства.

Однак до виконання своїх обов'язків гр-н А. не приступив через перешкоди окремих посадових осіб товариства, які вважали проведення загальних зборів і обрання нового складу спостережної ради незаконними.

Оскільки скликання і проведення загальних зборів товариства та прийняття ними рішення про обрання нового складу спостережної ради здійснено відповідно до положень розділу 12 статуту товариства та вимог статей 40, 43 Закону України "Про господарські товариства", позивач - один із акціонерів товариства - просив зобов'язати гр-на А. приступити до виконання обов'язків директора товариства та визнати такими, що відповідають вимогам закону, скликання і проведення загальних зборів, рішення зборів про обрання спостережної ради та рішення спостережної ради від 31 серпня і 8 вересня 2006 року, на підставі яких гр-на А. призначено директором товариства.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2006 року позовні вимога задоволено.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 листопада 2006 року роз'яснено рішення суду.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2007 року рішення і ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 14 травня 2008 року касаційну скаргу гр-на Б. задоволено. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2007 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У червні 2008 року від ВАТ "К" надійшла скарга про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали Верховного Суду України від 14 травня 2008 року та залишення в силі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2007 року.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 червня 2008 року скаргу ВАТ "К" допущено до провадження у зв'язку з винятковими обставинами.

У скарзі ВАТ "К" посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" (Закон N 483-V) щодо розмежування трудових і корпоративних спорів та вимог процесуального закону щодо підсудності справ.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених правових норм скаржник наводить ухвали Верховного Суду України від 10 жовтня 2007 року, від 16 січня 2008 року, від 11 вересня 2007 року, від 16 травня 2007 року та інші, в яких, на думку скаржника, по-іншому вирішено питання про розмежування корпоративних і трудових спорів, визначено підсудність справ і застосовано норми процесуального закону - статті 328, 336 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України.

Розглянувши скаргу, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що в цьому випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" щодо розмежування корпоративних і трудових спорів та визначення їх підсудності, а також застосування процесуальних норм права - статей 16, 328, 338 ЦПК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів виходить із таких підстав.

У справі, що розглядається, встановлено, що ВАТ "Х", яке на час розгляду справи судами було одним з акціонерів ВАТ "К", заявило у вересні 2006 року позов до гр-на А. (який не є акціонером) про зобов'язання приступити до виконання обов'язків директора товариства, а також до ВАТ "К" про визнання законними рішень загальних зборів товариства від 31 серпня 2006 року та спостережної ради від 31 серпня і 8 вересня 2006 року.

У зазначеному спорі судом першої інстанції було ухвалено рішення 12 жовтня 2006 року, а 3 листопада 2006 року - постановлено ухвалу про роз'яснення рішення суду в порядку, передбаченому ЦПК України.
26 грудня 2006 року ухвалою судді апеляційного суду Дніпропетровської області подані ВАТ "К", гр-ном А. та гр-ном В. апеляційні скарги на ці судові рішення було прийнято до розгляду апеляційним судом.

Ухвалою апеляційного суду від 28 грудня 2006 року справу призначено до розгляду - в апеляційному порядку на 25 січня 2007 року.
25 січня 2007 року апеляційним судом скасовано рішення і ухвалу суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

2 березня 2007 року до Верховного Суду України надійшла касаційна скарга гр-на Б. на рішення апеляційного суду, за якою ухвалою від 3 грудня 2007 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 29 січня 2008 року справу призначено до судового розгляду.
Постановляючи 9 червня 2008 року ухвалу про скасування рішення апеляційного суду та передачу справи на новий апеляційний розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, суд касаційної інстанції виходив з того, що спір сторін є корпоративним, тому після набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" - 29 грудня 2006 року - відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень цього Закону апеляційні скарги мають розглядатися не загальним судом - апеляційним судом Дніпропетровської області, який не мав таких процесуальних повноважень, а у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом (ГПК) України, - відповідним апеляційним господарським судом, до компетенції якого цим Законом віднесено розгляд після 29 грудня 2006 року корпоративних спорів.

Проте із зазначеним висновком касаційного суду як і з ухваленими судовими рішеннями попередніх інстанцій не можна погодитися з таких підстав.

Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів", який набув чинності 29 грудня 2006 року, передбачив віднесення до розгляду господарських судів справ, що виникають з корпоративних правовідносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до статей 15, 16 ГПК України такі справи підлягають розгляду за місцезнаходженням господарського товариства, яким є юридична адреса органу, зазначена в установчих документах і зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців (статті 89, 93 Цивільного кодексу (ЦК) України).

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, місцезнаходженням ВАТ "К" є м. Кременчук Полтавської області, на територію якого поширюється юрисдикція Київського міжобласного господарського суду.
Виходячи з аналізу змісту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" та статті 167 Господарського кодексу (ГК) України, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це, по-перше, спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), утому числі учасником, який вибув; по-друге, спори між учасниками (засновниками, акціонерами), що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства і грунтуються на корпоративних правах, тобто правах і правомочностях особи, передбачених Законом і статутними документами, у зв'язку з наявністю у цієї особи частки в статутному фонді (майні) господарської організації.

Виняток становлять трудові спори таких суб'єктів, зокрема спір керівника господарського товариства, щодо рішень органів управління товариством, внаслідок яких виникають, змінюються чи припиняються трудові правовідносини. Таким чином, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України шодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" визначив як предметну підсудність справ - корпоративні спори, так і суб'єктний склад сторін у таких спорах - учасники господарських товариств (акціонери, засновники), у тому числі, які вибули, і господарські товариства та не відносить до таких спорів справи, в яких стороною є інша, ніж зазначено в законі особа, зокрема фізична особа, в якої немає частки у статутному фонді господарського товариства.

Застосувавши до спірних правовідносин положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" та дійшовши висновку про вирішення апеляційним судом корпоративного спору, судова колегія суду касаційної інстанції не звернула уваги на ту обставину, шо предметом позову є, по-перше, вимоги акціонера ВАТ "Х" до фізичної особи - гр-на А., який не є акціонером, про зобов'язання приступити до виконання обов'язків директора товариства, призначеного на цю посаду згідно з трудовим контрактом від 9 вересня 2006 року на підставі рішень загальних зборів і спостережної ради товариства та, по-друге, вимоги акціонера ВАТ "Х" до господарського товариства ВАТ "К" про визнання цих рішень законними. Таким чином, убачається, що позивачем - ВАТ "Х" - в одній позовній заяві було об'єднано дві різні вимоги до різних відповідачів: до фізичної особи - про зобов'язання виконувати трудові обов'язки відповідно до трудового договору, та до господарського товариства - щодо законності рішень органів управління цього товариства.
Відповідно до статті 16 ЦПК України, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Однак у порушення процесуальних норм права зазначений позов у вересні 2006 року був прийнятий до розгляду та вирішувався судами в межах заявлених вимог.

Розглядаючи справу в касаційному порядку, судова колегія на допущене судами порушення процесуального права не звернула уваги.
Відхиляючи доводи ВАТ "К" про наявність між ним і гр-ном А. ознак трудового, а не корпоративного спору, суд касаційної інстанції не дав оцінки тій обставині, що між ними укладено трудовий договір від 9 вересня 2006 року, який, відповідно до статей 21, 24 Кодексу законів про працю (КЗпП) України, породжує суб'єктивні права і обов'язки у сторін цього договору, в якому праву працівника на роботу кореспондує обов'язок роботодавця допустити його до роботи та забезпечити умови праці, необхідні для виконання працівником трудових обов'язків за цим договором.
Укладення трудового договору є підставою виникнення трудових правовідносин, які, відповідно до статті 3 КЗпП України, регулюються нормами трудового законодавства.

При цьому трудовий договір є тим нормативним актом, який регулює права та обов'язки саме сторін договору і не покладає цим договором на працівника чи роботодавця обов'язків перед іншими особами.

У силу частини 2 статті 2 КЗпП України право на звернення до суду за захистом порушеного права, у тому числі і щодо забезпечення можливості виконувати трудові обов'язки, має особа, суб'єктивні права якої порушено іншою стороною трудового договору.
Виходячи з аналізу зазначених норм закону, незалежно від того працівником, власником чи іншою особою, якій надано право відповідно до закону захищати права, свободи та інтереси інших осіб, порушено справу щодо захисту прав за трудовим договором, суд розглядає її в порядку позовного провадження як трудовий спір, в якому позивачем є працівник, права якого порушені.

Як убачається з матеріалів справи, позов щодо трудових прав гр-на А., які виникли на підставі укладеного ним із ВАТ "К" трудового договору, заявлено в суді ВАТ "Х", який не є стороною трудового договору і яким не надано доказів на підтвердження його права на звернення до суду за захистом прав гр-на А.

Заявляючи в суді вимоги про усунення перешкод у здійсненні гр-ном А. обов'язків за трудовим договором, ВАТ "Х" зазначив його відповідачем, хоча останній у судовому засіданні підтримав цей позов і вказав, що сам бажає приступити до виконання трудових обов'язків, однак йому чиняться перешкоди іншими особами. При цьому гр-н А. позовної заяви до суду не подавав.

Незважаючи на те, що за змістом і характером зазначених позовних вимог належним позивачем міг бути саме гр-н А. за умови подання ним позову, суди визначили його правове положення відповідно до позовної заяви ВАТ "Х" як відповідача, який, однак, одночасно виступав у суді у своїх інтересах і як представник ВАТ "К", до якого й були пред'явлені вимоги про поновлення його прав.

Аналіз змісту частини 2 статті 2 КЗпП України, частини 1 статті 3, статті 11, частини 1 статті 26, статей 30, 31, 33 ЦПК України свідчить, що чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачена ані можливість залучення судом осіб у справі як співпозивачів чи заміни первісного позивача належним позивачем, ані поєднання в одній особі позивача та відповідача.

Відповідно ж до статей 3, 4 ЦПК України, право на звернення до суду має особа, права, свободи чи інтереси якої порушуються, не визнаються або оспорюються, захист яких здійснюється судом у спосіб, визначений законами України. Указаний ВАТ "Х" спосіб захисту прав гр-на А., як і його право на звернення до суду за захистом прав іншої особи законом не передбачено. Такими чином, ураховуючи, що позивачем - ВАТ "Х" - не зазначено підстав заявленого ним позову до гр-на А. не надано доказів факту порушення ним прав чи інтересів позивача, які підлягають захисту, у задоволенні цього позову треба відмовити з підстав його недоведеності.

Не врахувавши факт відсутності корпоративних правовідносин між ВАТ "Х" і гр-ном А., яким укладено трудовий договір із ВАТ "К", відсутності у ВАТ "Х" повноважень на звернення до суду за захистом його прав та безпідставності його позову до гр-на А., суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про поширення на ці правовідносини дії Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України шодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів".

Судами також не враховано, що іншою частиною об'єднаних, усупереч вимогам статті 16 ЦПК України, позовних вимог є спір двох юридичних осіб щодо законності рішень господарського товариства, який у силу суб'єктного складу та предмета позову підлягав розгляду господарським судом відповідно до статей 1, 12 ГПК України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що законність рішення загальних зборів товариства від 31 серпня 2006 року про обрання нового складу органів управління товариством, у тому числі спостережної ради, рішенням якої гр-на А. призначено на посаду директора, уже була предметом судового розгляду, за результатами якого рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 4 січня 2007 року, яке набуло чинності, визнано неправомочність загальних зборів акціонерів ВАТ "К" від 31 серпня 2006 року та недійсність прийнятих ними рішень.
Іншим рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2007 року, задоволено позовні вимоги гр-на Г. до ВАТ "К" про усунення перешкод у виконанні трудових обов'язків директора товариства, створених у результаті незаконного призначення на цю посаду гр-на А. на підставі рішень загальних зборів від 31 серпня 2006 року та спостережної ради від 31 серпня і 8 вересня 2006 року, визнаних недійсними.
Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набуло чинності, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно із судовими рішеннями, які набули чинності, обставини недійсності рішень загальних зборів ВАТ "К" від 31 серпня 2006 року та рішень спостережної ради про призначення на посаду директора товариства гр-на А. були встановлені за участю ВАТ "К", який є стороною і в цій справі.

Таким чином, убачається, що судами з порушенням процесуальних норм права прийнято до розгляду і вирішено справу в спорі, який виник у юридичної особи - акціонера з господарським товариством, та за позовом юридичної особи - акціонера (за відсутності в неї звернення до суду з таким позовом) до фізичної особи з приводу виконання останньою обов'язків за трудовим договором (частини 3, 4 статті 65 ГК України, статті 21, 24 КЗпП України), укладеним на підставі рішень органів управління товариства, що вже були предметом судового розгляду і стосовно яких є рішення, що набули чинності.

Відповідно до статті 335 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги та в межах позовних вимог, заявлених у суді пертої інстанції, законність судових рішень та правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Перевіряючи законність ухвалених у даній справі рішень, суд касаційної інстанції, усупереч положенням зазначеної процесуальної норми, залишив поза увагою допущені судами попередніх інстанцій порушення процесуальних норм права з огляду на суб'єктний склад сторін, межі заявлених позовних вимог, предмет спору, дійсний характер правовідносин сторін, обраний позивачем спосіб захисту та при визначенні підсудності цього спору дійшов помилкового висновку про корпоративний характер спору; який після 29 грудня 2006 року підлягав розгляду в апеляційному порядку господарським апеляційним судом згідно з вимогами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів".

Така позиція узгоджується з практикою застосування Верховним Судом України та Вищим господарським судом України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів", відповідно до якої господарському суду підвідомчі, зокрема, спори учасника товариства про визнання недійсними рішень органів управління товариства, а спори господарських товариств і осіб, які не є учасниками товариства, та спори учасника - керівника товариства щодо рішень органів управління товариства, внаслідок яких виникають, змінюються чи припиняються трудові відносини, підвідомчі загальним судам. При цьому способами захисту порушених або оспорюваних прав у таких категоріях спорів є спір за позовом особи, права якої порушені: про поновлення особи на посаді, зобов'язання усунути перешкоди у виконанні посадових обов'язків за відповідною посадою тощо, а не позов юридичної особи до неї про зобов'язання приступити до виконання посадових обов'язків, ураховуючи положення частини 3 статті 43 Конституції України про заборону примусової праці і необхідності вільної згоди особи на виконання певної роботи та норми статті 2 КЗпП України, статей 3, 11 ЦПК України щодо права особи звернення до суду за захистом порушених прав. Таким чином, спір за заявленим ВАТ "Х" у суді першої інстанції позовом до гр-на А. не можна визнати корпоративним у розумінні Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" (виходячи зі змісту заявлених вимог суб'єктного складу сторін і предмета позову), тому ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині рішення про відмову ВАТ "Х" у позові з наведених мотивів.

Що стосується судових рішень у частині спору між ВАТ "Х" і ВАТ "К" з приводу законності рішень загальних зборів і спостережної ради товариства, то ухвалені судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 205, пунктом 4 частини 1 статті 358 ЦПК України, із закриттям провадження в цивільній справі, оскільки зазначена вимога, відповідно до статті 16 ЦПК України, не могла бути об'єднана з іншою вимогою ВАТ "Х", а як вимога у спорі двох юридичних осіб підлягала розгляду господарським судом та, враховуючи, що допущені судами першої, апеляційної інстанцій порушення процесуального закону не були усунені судом касаційної інстанції і одночасно допущено порушення застосування норм процесуального права касаційним судом, яке призвело до неправильного вирішення справи та помилкового висновку про те, що спір сторін у межах заявлених вимог, розглянутий апеляційним судом після 29 грудня 2006 року, є корпоративним спором, і безпідставно з порушенням територіальної підсудності передано справу на розгляд до Дніпропетровського господарського апеляційного суду.

Керуючись статтею 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вирішила:

  • скаргу ВАТ "К" задовольнити частково;
  • рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2006 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2007 року, ухвалу Верховного Суду України від 14 травня 2008 року в частині позову ВАТ "Х" до гр-на А. про зобов'язання приступити до виконання трудових обов'язків директора товариства скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення;
  • ВАТ "Х" у задоволенні позовних вимог до гр-на А. відмовити;
  • рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2006 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2007 року, ухвалу Верховного Суду України від 14 травня 2008 року в частині позову ВАТ "Х" до ВАТ "К" про визнання дійсними рішення загальних зборів товариства від 31 серпня 2006 року і рішень спостережної ради товариства від 31 серпня 2006 року та 8 вересня 2006 року скасувати, закрити в цій частині провадження у справі в порядку цивільного судочинства.

Рішення оскарженню не підлягає.
 
Головуючий     А. Г. Ярема
Судді:     А. В. Гнатенко
      М. В. Патрюк
      В. Й. Косенко
      В. А. Мазурок
      М. І. Балюк
      А. В. Костенко
      Л. І. Охрімчук
      В. М. Барсукова
      Є. Ф. Левченко
      В. С. Перепічай
      Л. І. Григор'єва
      Л. М. Лихута
      М. П. Пшонка
      В. І. Гуменюк
      Д. Д. Луспеник
      Ю. Л. Сенін
      В. Г. Данчук
      Н. П. Лященко
      В. М. Шабунін

 
Template Design ah-68 | Copyright © 2010 by Honcharuk and Partners Law Firm

Матеріали, опубліковані на сайті, взято з відкритих джерел, підготовлено працівниками порталу Трудове право або придбано на комерційних засадах.

Використання матеріалів порталу Трудове право можливо лише за умови зазначення джерела такого матеріалу, тобто гіперпосилання www.trudovepravo.com.ua