Опитування

Чи готові Ви звернутися до суду у разі порушення Ваших трудових прав?
 
Вищий господарський суд України. Постанова від 16.03.2005 "Про оскарження судових рішень щодо питань укладання трудового договору" Друк
Судова практика
Середа, 16 березня 2005, 11:29
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16.03.2005 р.
Справа N 27/82

Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 5 травня 2005 року

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Божок В. С. - головуючого, Костенко Т. Ф., Кравчука Г. А., розглянувши матеріали касаційної скарги Нікопольської ОДПІ на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.10.2004 р. у справі господарського суду Дніпропетровської області за позовом ВАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" до Нікопольської ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень (в судовому засіданні взяли участь представники: позивача: Черський В. М. (дов. від 14.02.05 N 427), Прилепський І. А. (дов. від 14.02.2005 N 426), відповідача: не з'явились), встановив:

Рішенням від 24.06.2004 господарського суду Дніпропетровської області позов ВАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 02.04.2004 р. N 0000932342/70/11942, N 0001152370/0/11940, N 0000033500/0/11941, N 0000972342/0/11938.

В задоволенні позову в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції від 02.04.2004 р. N 0000962342/0/11937 в позов відмовлено.

Цим же рішенням з Нікопольської ОДПІ на користь позивача стягнуто 203 грн. судових витрат.

Постановою від 11.10.2004 Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення від 24.06.2004 господарського суду Дніпропетровської області в частині відмови в позові про визнання недійсним повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції від 02.04.2004 р. N 0000962342/0/11937 скасовано. Позов задоволено повністю

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Нікопольська ОДПІ звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити з огляду на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.2, 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.6.1 п. 5.6, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8, п. 9.1 ст. 9, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР від 28.12.94 (далі - Закон N 334/94-ВР), пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР), положення Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" N 319/94 від 18.06.94 (далі - Указ), постанови Правління НБУ N 49 від 08.02.2000, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III (далі - Закон N 2181-III).

В судовому засіданні в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву з 16.02.2005 до 16.03.2005.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити в задоволенні касаційної скарги, з наступних підстав.

Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, за результатами перевірки дотримання податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.04.2003 по 31.01.2004 Нікопольською ОДПІ складено акт N 45/23-1-00292304 від 31.03.2004, у якому вказано, що підприємством в порушення:

п. 5.9 ст. 5 Закону N 334/94-ВР, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку, затвердженого наказам Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. N 246, податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів вівся без врахування всіх витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням (створенням) запасів і доведенням їх до стану, придатного для використання;

пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону N 334/94-ВР включено в четвертому кварталі 2003 р. до складу валових витрат вартість ремонтних робіт, виконаних ПП "Ризон" в сумі 31411 грн., які перевищують межі, встановлені пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону;

пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п. 9.1 ст. 9 Закону N 334/94-ВР в II, III і IV кварталах 2003 р. завищені валові витрати на 1823542,44 грн. у зв'язку з безпідставним включенням до складу валових витрат витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, оскільки такі витрати включаються до складу окремих витрат, які підлягають амортизації;

пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону N 334/94-ВР до складу валових витрат в III, IV кварталах 2003 р. віднесено невиплачену суму винагород по договорам підряду в розмірі 3637480 грн. без підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами;

пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону 168/94-ВР віднесено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 20000 грн., сплачених при придбанні автомобілю БелАЗ, який не був введений в експлуатацію;

пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону N 2181-III за умови перебування активів у податковій заставі без згоди податкового органу здійснені заліки зустрічних однорідних вимог, що по суті є бартерними операціями;

пп. 4.6, 6.2, 6.3, 7.7 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики і водного транспорту не сплачувався збір за спеціальне використання водних ресурсів;

Указу - в декларації про валютні цінності станом на 01.01.2004 р. у п. 5 р. 3 не задекларована сума неповернутих валютних цінностей в розмірі 3,84 дол. США.

На підставі зазначеного акта Нікопольською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

N 0000962342/0711937, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2502577,78 грн., з яких 1424867 грн. 33 коп. - основний платіж, 1077710,45 грн. 45 - штраф;

N 0000972342/0/11938, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 20000 грн.;

N 0000932342//0/11942 з податкового зобов'язання по платі за забір води загальнодержавного значення в сумі 7373, 42 грн. (5605 грн. 60 коп. - основний платіж, 1767 грн. 82 коп. - штраф);

N 0001152370/0/11940 з податкового зобов'язання у вигляді штрафу за порушення валютного законодавства в розмірі 340 грн.;

N 0000033500/0/11941 по штрафу за відчуження активів, що перебувають у податковій заставі без згоди податкового органу, в розмірі 828705,51 грн.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/94-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Отже судами зроблено правомірний висновок про те, що вказана норма чітко передбачає можливість віднесення сум до податкового кредиту незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів. Тому позивачем обгрунтовано включено до складу податкового кредиту ПДВ в розмірі 20000 грн., сплаченого у складі ціни за автомобіль БелАЗ.

Обгрунтованим також є висновок попередніх судових інстанцій про неправомірність нарахування позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 02.04.2004 р. N 0000932342/70/11942 сплати за забір води загальнодержавного значення в розмірі 5605,60 грн. і штрафу в сумі 1767,82 грн.

Так, відповідно до ч. 1, 3 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

При цьому судами правомірно враховано, що зворотну систему водопостачання замкнутого циклу ВАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" не можна вважати водним об'єктом в розумінні ст. 1 вказаного Кодексу, згідно якої водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, водоканал, водоносний горизонт), оскільки позивач є вторинним водокористувачем і отримував воду з системи водопостачання замкнутого циклу, що засвідчено звітами про використання води за 4 квартали 2002, 2003 рр., розрахунками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики за 2002, 2003 рр., а не користувачем підземної води, як зазначено в акті перевірки ДПІ. У цьому зв'язку судами обгрунтовано взято до уваги лист Державного управління екологічної безпеки в Дніпропетровській області від 30.08.99 N 4-776-10-2 та акт Нікопольського регіонального управління водних ресурсів від 26.03.2004.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується також з висновком судів попередніх інстанцій про неправомірність застосування ДПІ штрафу в сумі 340 грн. у зв'язку з незазначенням в декларації суми неповернутих валютних цінностей в розмірі 3,84 дол.США.

Так, п. 1 Указу встановлено обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, здійснювати щоквартальне декларування наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Як було встановлено судовими інстанціями, у відповідності з вказаною нормою ВАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" було подано до Управління НБУ в Дніпропетровській області декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, станом на 01.01.2004 р. В п. 1.3 розділу V декларації зазначено про наявність дебіторської заборгованості в сумі 198,99 дол. США. Також, позивачем було надано довідку до вказаної декларації (розділ V) в якій зазначено, що станом на 01.01.2004 р. за межами України перебувають валютні цінності на суму 198,99 дол. США або 5861,15 рублів Російської Федерації. Зазначена заборгованість утворилась по контракту N 29/01-03 від 29.01.2003 р. на суму 3,84 дол. США і по контракту N 29/07-03 від 29.07.2003 р. на 195,5 дол. США.

За таких обставин судами зроблено обгрунтований висновок про виконання позивачем вимог Указу та здійснено декларування валютних цінностей, що знаходяться за межами України, а відсутність вказівки суми дебіторської заборгованості нерезидента саме в п. 5 розділу III декларації не є достатньою підставою для застосування до товариства штрафних санкцій.

Правомірним також вбачається висновок судів попередніх інстанцій про незаконність податкового повідомлення-рішення відповідача від 02.04.2004 р. N 0000033500/0/11941.

При прийнятті рішення про порушення товариством пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону N 2181-III Нікопольська ОДПІ керувалася тим, що операції з взаємозаліку на загальну суму 828705,51 грн. є бартерними операціями, а тому, в разі перебування активів в податковій заставі, повинні здійснюватись виключно за згодою податкового органу.

При цьому судами правомірно враховано, що залік як такий не може вважатися бартерною операцією в розумінні п. 1.19 ст. 1 Закону N 334/94-ВР, згідно якої бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 1 ст. 217 ЦК УРСР зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Залік не підпадає під обмеження, встановлені пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 зазначеного Закону, оскільки не є купівлею чи продажем, іншим видом відчуження майна. Відповідно до вказаної норми платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом:

а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Викладена вимога Закону дозволяє зробити висновок про те, що позивач, уклавши договори на реалізацію готової продукції, товарів і товарних запасів, не повинен був в подальшому отримувати дозвіл податкової інспекції на проведення заліків зустрічних однорідних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову і в частині визнання недійсним повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ N 0000962342/0711937.

Обгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності виключення із складу валових витрат витрати на буровибухові роботи згідно статті 5, п. 5.3, пп. 5.3.2 Закону N 334/94-ВР.

Так, згідно з пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону N 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно ст. 8, 9 та пп. 7.9.4 п. 7.9 статті 7 цього Закону.

Тому відповідачем виключено зі складу валових витрат витрати на буровибухові роботи, виконані ДП "Харківвибухпром" (Нікопольський цех), і придбання грамоніту від Рубіжанського казенного хімічного заводу "Зоря", як такі, що не включаються до складу валових витрат, а амортизуються.

Згідно п. 9.1 статті 9 Закону N 334/94-ВР, будь-які витрати на розвідку (дорозвідку), облаштування та розробку будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин (за винятком витрат, передбачених у підпункту 5.2.16 пункту 5.2 статті 5 цього Закону) включаються до окремої групи витрат платника податку, на балансі якого перебувають такі запаси (родовища), та підлягають амортизації.

При цьому судом з'ясовано, що витрати на розвідку (дорозвідку), облаштування, геологічне вивчення та розробку запасів (родовища) корисних копалин на ВАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" проводились у 1985 році, 1988 - 1990 роках КДЕ "Укргеолпром" Мінбудматеріалів УРСР по технічному завданню РПО "Укрнерудпром" від 12 травня 1988 року і доповненню до нього (N 11-78 від 30 березня 1989 року). Такі витрати були проведені за рахунок державного бюджету і склали 80000 карбованців, все це зазначається в протоколі N 11016 від 1 березня 1991 року засідання колегії по запасах корисних копалин при Раді Міністрів СРСР. В протоколі також зазначається, що родовище корисних копалин ВАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" знаходиться на Державному балансі і повністю підготовлене до подальшої експлуатації.

16 листопада 2001 року Дніпропетровською обласною радою виданий акт про надання гірничого відводу з метою видобування мігматитів у Новопавлівському родовищі.

Згідно статті 20 Закону України "Про надра" акт гірничого відводу надається тільки після геологічного вивчення, облаштування, розробки корисних копалин.

Судом апеляційної інстанції також взято до уваги, що Державним комітетом України по геології і використанню надр видана ліцензія (спеціальний дозвіл) на право користування надрами терміном на 20 років. Вид користування надрами - видобування (експлуатація). Ступінь освоєння - експлуатація з 1971 року.

Згідно рішення Придніпровської сільської ради від 4 квітня 1999 року N 64-6/23 відведено земельну ділянку на право постійного користування для видобування будівельних матеріалів (Акт N 206 від 22 квітня 1999 року).

Головним видом діяльності згідно довідки про внесення до ЄДРПОУ, виданої Дніпропетровським обласним Управлінням статистики від 10 березня 2004 року, є розроблення гравійних та пісчаних кар'єрів, КВЕД 14.21.0.

За виробничою технологією і затвердженим календарним планом підприємства, буровибухові роботи входять до головних виробничих робіт при видобуванні і розробці мігматитів.

Отже, суд дійшов обгрунтованого висновку, що буровибухові роботи позивач правомірно відніс до складу валових витрат, як суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, включаючи реактивну, без обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 ст. 5 Закону N 334/94-ВР.

Крім того судами встановлено, що ВАТ "Новопавлівський гранітний кар'єр" грамоніт в своїй діяльності не використовувало, оскільки останній відноситься до вибухових речовин, для поводження з якими необхідний дозвіл, який у позивача відсутній. Тому грамоніт одразу продавався ДП "Харківвибухпром", що підтверджується документами бухгалтерського обліку, в яких вказано, що отримувачем грамоніту є ДП "Харківвибухпром", а позивач - платником, і відображається бухгалтерськими проводками.

За це правопорушення позивачу було донараховано валових доходів в сумі 395599,1 гривень в зв'язку з порушенням пункту 5.9 статті 5 Закону N 334/94-ВР, згідно якого платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання і поліпшення (перетворення, збереження) яких включаються до складу валових витрат згідно цього Закону (за винятком отриманих безкоштовно).

При цьому апеляційним господарським судом правомірно враховано, що відповідно до пп. 5.9 статті 5 Закону N 334/94-ВР балансова вартість підприємством визначається згідно із даними бухгалтерського обліку в частині їх матеріальної складової, тобто облік приросту (убутку) згідно з вищевказаним пунктом цього Закону ведеться тільки з вартості матеріальних ресурсів у складі вартості запасів, які при придбанні були взяті на валові витрати. Це процентне співвідношення матеріалів до фактичних запасів на виробництво готової продукції, які при придбанні були взяті на валові витрати.

В той же час ДПІ у вартість запасів враховувала не тільки витрати на їх придбання, але і всі витрати, понесені підприємством на виготовлення готової продукції.

Крім того, судом взято до уваги, що в акті перевірки не зазначено, за якою методикою ДПІ зроблено перерахунок вартості приросту (убутку) балансової вартості запасів. Відзначено лише, що підприємство здійснює перерахунок виходячи тільки з матеріальних витрат, що суперечить п. 5.9 Закону N 334/94-ВР.

Судами також з'ясовано, що ДПІ в акті перевірки послалась на те, що виплати за договорами підряду N 01/09-03 А з Ченським Н. М, N 01/09-03 Б з Ченською В. В., N 01/09-03 В з Ченською Н. В., N 01/09-03 Г з Ченською Н. В. не включаються до валових витрат, що згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону N 334/94-ВР позивач не мав документальних доказів, що такі виплати були проведені як компенсація за фактично надані послуги.

ДПІ вважала, що виплати за вказаними вище договорами підряду відносяться до валових витрат, але лише в розмірі фактично виплачених сум.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону N 334/94-ВР суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) включаються до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно пп. 5.6.1 п. 5.6 статті 5 Закону N 334/94-ВР до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Судом апеляційної інстанції правомірно взято до уваги лист Міністерства праці та соціальної політики України від 26 грудня 2003 року N 06/1-4/200, в якому вказано, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядчик, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата, договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат витрати за договорами підряду на підставі підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 та підпункт 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону N 334/94-ВР.

Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів зазначає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству, обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, п. 1 ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 11.10.2004 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі N 27/82 залишити без змін.

____________


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

26.02.2004 р.
Справа N 6-16781кс02

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши справу за позовом К. до закритого акціонерного товариства "Р" (далі - ЗАТ "Р") про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, встановила наступне.

У квітні 2001 р. позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому зазначав, що в травні 2000 р. між ним та відповідачем було укладено трудову угоду, за якою він зобов'язався строком до 20 жовтня 2000 р. виконувати сезонні сільськогосподарські роботи. Відповідач, у свою чергу, зобов'язувався сплачувати заробітну плату за встановленими нормами, а також додатково за підсумками роботи надати за сезон 1 т зерна. Указував, що свої зобов'язання він виконав, але відповідач не розрахувався в повному обсязі. У листопаді 2001 р. доповнив позовні вимоги та просив поновити строк для звернення до суду, стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі - 140 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку - 1416 грн., вартість 1 т зерна - 731 грн., кошти на транспортування - 186 грн. та відшкодування моральної шкоди - 600 грн.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 29 березня 2002 р. позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 3 вересня 2002 р. зазначене судове рішення скасовано. Постановлено нове рішення про стягнення на користь К. 323 грн. заробітної плати за договором від 18 травня 2000 р. та 731 грн. вартості натуральної оплати. У решті позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі К. просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на те, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права. Рішення суду першої інстанції просить залишити в силі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2000 р. між сторонами було укладено трудову угоду, в якій зазначений предмет договору, розмір і порядок оплати, відповідальність сторін та умови дострокового розірвання договору. Підпунктом 1.1 цієї угоди передбачено, що ЗАТ "Р" доручає, а К. бере на себе зобов'язання по виконанню просапки, проривки та збиранню овочевих культур. Також зобов'язується виконувати розпорядок робочого дня, дотримуватися виробничої дисципліни, техніки безпеки та протипожежної безпеки терміном до 20 жовтня 2000 р. Підпунктом 1.4 передбачено, що ЗАТ "Р" зобов'язується своєчасно прийняти й оплатити роботу.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що сторони перебували в трудових відносинах. При цьому позивач повністю виконав свої зобов'язання за трудовою угодою. Відповідачем не було надано суду доказів щодо неналежного виконання позивачем зобов'язань.

Тим часом апеляційний суд у мотивувальній частині свого рішення дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір підряду.

З таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. 332 ЦК УРСР за договором підряду підрядник зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Предметом договору підряду є певний матеріальний результат виконаної роботи, натомість для трудового договору він не обов'язковий, позаяк у останньому випадку головне значення має трудова діяльність загалом, а не виконання разової конкретної роботи. За трудовим договором працівник виконує роботу відповідно до його кваліфікації, посади впродовж невизначеного або певного строку. При цьому працівник підпорядкований адміністрації, додержується встановлених правил внутрішнього розпорядку, виконує роботу, як правило, засобами організації й не несе ризику загибелі речей, які є об'єктом праці.

Апеляційний суд не взяв до уваги те, що відповідачем щомісяця вівся табель обліку робочого часу на сезонних працівників, заробітна плата видавалася в порядку, встановленому відповідачем по платіжних відомостях, розмір заробітної плати встановлений наказом N 64 від 10 травня 2002 р. "Про виробничу необхідність". У трудовій угоді врегульований весь процес трудових відносин між сторонами.

Оскільки апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, допустив неправильне застосування норм матеріального права, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 334 ЦПК України суд касаційної інстанції має право змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд.

У зв'язку з тим, що районний суд правильно застосував норму права, з'ясував і правильно встановив фактичні обставини справи, однак, задовольняючи всі позовні вимоги, помилково стягнув кошти на транспортування зерна в розмірі 186 грн., рішення районного суду в цій частині підлягає зміні, а сума - виключенню із загальної, суми, яка була стягнута на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 334, 341 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 3 вересня 2002 р. скасувати.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 29 березня 2002 р. змінити.

Виключити із загальної суми, стягнутої на користь К., 186 грн. на транспортування.

Ухвала оскарженню не підлягає.
 
Template Design ah-68 | Copyright © 2010 by Honcharuk and Partners Law Firm

Матеріали, опубліковані на сайті, взято з відкритих джерел, підготовлено працівниками порталу Трудове право або придбано на комерційних засадах.

Використання матеріалів порталу Трудове право можливо лише за умови зазначення джерела такого матеріалу, тобто гіперпосилання www.trudovepravo.com.ua