Опитування

Чи готові Ви звернутися до суду у разі порушення Ваших трудових прав?
 
Верховний суд України від 24.12.2008 р. "Про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу" Друк
Судова практика
Середа, 24 грудня 2008, 09:18

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 24 грудня 2008 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до прокуратури Одеської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановила:

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним наказ прокурора Одеської області від 13 квітня 2006 року N 119 про його, позивача, звільнення з посади начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області, поновити його на цій посаді із зазначеної дати і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Приморський районний суд м. Одеси постановою від 4 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 6 березня 2007 року, позов задовольнив. При цьому суди виходили з того, що у відповідача не було підстав для звільнення позивача за пунктом 5 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 квітня 2008 року скасував зазначені судові рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали касаційного суду ОСОБА_1 просить скасувати цю ухвалу, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі. На обґрунтування скарги він послався на неоднакове порівняно з іншими справами застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права - частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та пункту 5 частини 1 статті 40 КЗпП.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з посади наказом прокурора Одеської області від 13 квітня 2006 року N 119 на підставі пункту 5 частини 1 статті 40 КЗпП - у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більш ніж чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності. Диспозиція наведеної норми права має дві основні складові - проміжок часу, що перевищує чотири місяці, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, та причину відсутності останнього - непрацездатність, що тривала протягом зазначеного часу (безперервно).

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, виходив лише з того, що цими судами недостатньо з'ясовано доведеність факту присутності ОСОБА_1 на роботі 23 грудня 2005 року, оскільки цей робочий день входив до чотиримісячного строку нез'явлення позивача на роботу. Водночас судами всіх судових інстанцій, зокрема на підставі пояснень самого позивача, установлено, що для нього 23 грудня 2005 року мало бути робочим днем і цього дня він був присутнім на роботі. Оскільки застосування пункту 5 частини 1 статті 40 КЗпП передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Суд касаційної інстанції цього не врахував та неправильно застосував зазначену норму права, внаслідок чого порушив і вимоги частини 1 статті 220 КАС щодо меж касаційного перегляду справи.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що ухвала касаційного суду підлягає скасуванню, а помилково скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишенню в силі на підставі частини 2 статті 243 КАС.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2008 року скасувати, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 березня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий  

В. В. Кривенко 

Судді: 

М. Б. Гусак 

  

В. Л. Маринченко 

  

П. В. Панталієнко 

  

І. Л. Самсін 

  

О. О. Терлецький 

  

Ю. Г. Тітов 

 
Template Design ah-68 | Copyright © 2010 by Honcharuk and Partners Law Firm

Матеріали, опубліковані на сайті, взято з відкритих джерел, підготовлено працівниками порталу Трудове право або придбано на комерційних засадах.

Використання матеріалів порталу Трудове право можливо лише за умови зазначення джерела такого матеріалу, тобто гіперпосилання www.trudovepravo.com.ua