Опитування

Чи готові Ви звернутися до суду у разі порушення Ваших трудових прав?
 
Ухвала Верховного Суду України "про визнання наказу незаконним і його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою" Друк
Судова практика
Четвер, 21 липня 2011, 14:56

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 червня 2011 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «ДК-Центр», третя особа – ОСОБА_7, про визнання наказу незаконним і його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2010 року й рішення апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2010 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, в якому зазначала, що з 21 липня 2008 року працювала в товаристві з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «ДК-Центр» (далі – ТОВ «АК «ДК-Центр») на посаді головного бухгалтера – ревізора з виплатою заробітної плати в розмірі 7 200 грн. на місяць. Наказом директора від 8 жовтня 2009 року № 50-ГД їй зменшено розмір заробітної плати до 1 тис. грн. Наказом директора від 8 грудня 2009 року № 27-К її було звільнено з роботи на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв’язку з відмовою від продовження роботи зі зміною істотних умов праці. Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_6 просила визнати наказ від 8 жовтня 2009 року № 50-ГД незаконним і скасувати його, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, заборгованість із заробітної плати в розмірі 315 грн. 93 коп. та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: визнано незаконним і скасовано наказ директора ТОВ «АК «ДК-Центр» від 8 жовтня 2009 року № 50-ГД; поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді головного бухгалтера – ревізора ТОВ «АК «ДК-Центр» з 8 грудня 2009 року та стягнуто з останнього на її користь 23 518 грн. 95 коп. (без нарахування податків) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоплачену заробітну плату в розмірі 315 грн. 93 коп. та 2 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; стягнуто з ТОВ «АК «ДК-Центр» на користь держави судовий збір у розмірі 252 грн. 93 коп. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 4 835 грн. 60 коп. допущено до негайного виконання.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. Рішення суду в частині стягнення недоплаченої заробітної плати в розмірі 315 грн. 93 коп. залишено без змін, а в частині стягнення судових витрат змінено та стягнуто з ТОВ «АК «ДК-Центр» 51 грн. судового збору в дохід держави.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції змінити та збільшити розмір стягнутого на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 29 744 грн. 89 коп.; у решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що незгода позивачки з наказом про зменшення їй розміру заробітної плати не є доказом того, що вона відмовилась від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці. Крім того, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що в товаристві відбулась зміна істотних умов праці, зумовлена змінами в організації виробництва й праці.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди та відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що істотні зміни умов праці поширюються також і на випадки зміни розміру заробітної плати. Оскільки позивачка відмовилась від продовження роботи за нових умов оплати праці, то її звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є правильним та відповідає вимогам закону.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 

Зазначеним положенням закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами) роз’яснив, що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Таким чином, одне лише зменшення розміру заробітної плати не може породжувати змін істотних умов праці в організації виробництва та праці .

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 працювала в ТОВ «АК «ДК-Центр» на посаді головного бухгалтера – ревізора із заробітною платою в розмірі 7 200 грн. на місяць. Наказом директора від 8 жовтня 2009 року № 50-ГД їй було зменшено розмір заробітної плати до 1 тис. грн., а наказом директора від 8 грудня 2009 року № 27-К її звільнено з роботи на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з відмовою від продовження роботи зі зміною істотних умов праці.

Звільняючи позивачку з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України, відповідач не взяв до уваги, що зміни істотних умов праці є лише наслідком змін в організації виробництва та праці й лише за наявності останніх допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою (ч. 3 ст. 32 КЗпП України).

Апеляційний суд зазначені положення закону та роз’яснення Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не врахував, і не перевірив, чи відбулись у ТОВ «АК «ДК-Центр» зміни в організації виробництва та праці.

Т аким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не дав правової оцінки вищенаведеному, а його висновок про те, що істотні зміни умов праці поширюються також і на випадки зміни розміру заробітної плати, є передчасним.

Також рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України, оскільки у вступній його частині в складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва зазначено лише головуючого Черненко В.А. та суддю Українець Л.Д., а підписано рішення головуючим і ще двома суддями .

 

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді: В.І. Гуменюк

Т.Є. Жайворонок

 

Д.Д. Луспеник

Н.П. Лященко

 
Template Design ah-68 | Copyright © 2010 by Honcharuk and Partners Law Firm

Матеріали, опубліковані на сайті, взято з відкритих джерел, підготовлено працівниками порталу Трудове право або придбано на комерційних засадах.

Використання матеріалів порталу Трудове право можливо лише за умови зазначення джерела такого матеріалу, тобто гіперпосилання www.trudovepravo.com.ua